Микола Миколайович Полікарпов (* 28 травня (8 червня) 1892 , село Георгіївське (зараз Калініно), Ливенський повіт, Орловської губернії, Російська імперія — † 30 липня 1944, Москва, СРСР) — радянський авіаконструктор, в колах пов’язаних з авіабудуванням мав неофіційний статус «Короля винищувачів», Герой Соціалістичної Праці (1940), лауреат Сталінської премії 1-го ступеня (1941 та 1943), доктор технічних наук (1940).
Полікарпов автор низки нововведень та винаходів в авіації. На його літаках здійснено ряд далеких перельотів. 25 листопада 1935, вперше в СРСР, льотчиком-випробувачем В. К. Коккінакі на літаку І-15 встановлено світовий рекорд висоти (14 475 м). Усього Полікарповим і за його активною участю було розроблено понад 80 літальних апаратів різних типів, а деякі з них, приміром «Полікарпов» По-2 (за життя конструктора мав назву У-2, «Навчальний-другий»), експлуатувались у військах та льотних школах більше тридцяти років. Під керівництвом конструктора працювало багато талановитих інженерів.
Під керівництвом Ігоря Сікорського брав участь у будівництві літака «Ілля Муромець». Після початку Жовтневого перевороту будівництво літаків на заводі зупиняється. Втративши все, Сікорський у 1918 емігрує до Парижа, пропонуючи це і Полікарпову, але той відмовляється та вирушає до Москви на завод «Дукс» (з 1919 — Державний авіаційний завод № 1), де керував технічним відділом. Підприємство руйнувалось — завод залишали кваліфіковані фахівці, умови для роботи були відсутні, приміром, для виготовлення креслень використовувалися теслярські олівці та газетний папір. Тим не менш, відділ займався переробкою під радянські можливості літаків іноземного виробництва. За розробку обтічних зимових лиж для важких літаків («Ілля Муромець», DH.4) отримує першу у житті премію — англійські чоботи на товстий воловій підо́шві. На межі 1922—1923 технічний відділ перейменовано в конструкторський відділ, зі штатом 4 інженера й 10 креслярів.
І-1 (Іл-400)
У 1922 Полікарпов, завідувач виробництвом Попов, завідуючий технічним відділом ГАЗ № 1 Іван Косткін та інші конструктори, з власного почи́ну, почали розробку першого радянського винищувача І-1 (ІЛ-400а) з двигуном «Ліберті» потужністю 400 к.с. Літак став першим у світі монопланом з вільнонесучим крилом та низькопланом. Полікарпов випередив час — через десять років ця схема стала основною для всіх бойових літаків. Експериментальний літак побудували за два місяці, при цьому будівництво йшло у неробочий час, оскільки вдень конструктори працювали кожен за своїм основним місцем роботи. У травні 1923 літак перевезли на аеродром для початку випробувань. Для проведення тестів запросили одного з найдосвідчинеших пілотів того часу Костянтина Арцеулова. Випробування літака проходило складно — при першому ж зльоті Арцеулов зазнав катастрофу. Пілот важко травмувався, але, на щастя залишився живий. Проте у 1923 було отримано офіційний дозвіл на проектування літака. На розробку та будівництво, з коштів Авіавідділу Головного управління військової промисловості перерахували 18 тисяч рублів золотом. У 1924 збудовано другий дослідний екземпляр І-1 — ІЛ-400б. Другий варіант літака суттєво відрізнявся від попередника. Були внесені зміни в конструкцію крил та хвостової частини, замінено радіатор; обшивку виконали з гофрованого дюралюмінію. Навесні 1924 ІЛ-400б здійснив перший політ. Випробували другий прототип пілоти Жуков та Єкатов. 17 жовтня 1924 літак передано для випробувань військовими пілотами. Випробування проходили до лютого 1925. Восени 1925, розпочато виробництво перших восьми машин. Планувалося виготовити 33 літака, але у липні 1926 Науково-технічний комітет ВПС визнав недоцільним вести подальші роботи з розвитку І-1. Всього, разом з двома дослідними, було виготовлено 14 літаків.
Р-1 та Р-5
У 1923 групою конструкторів, під керівництвом М. М. Полікарпова та Д. П. Григоровича, створено літак-розвідник Р-1 — перероблений з англійського легкого бомбардувальника DH.9 та пристосований для використання радянських матеріалів. Р-1 став першим радянським серійним літаком.
У 1928 створено розвідник Р-5. Літак набув широке визнання у зв’язку з участю у порятунку експедиції пароплава «Челюскін».
І-3
У 1927 Полікарпов створює винищувач І-3, що надійшов у війська у 1929. Перший політ здійснив льотчик-випробувач Михайло Громов з Ходинського летовища 21 лютого 1928. Після успішного закінчення 14 квітня 1928 військових випробувань літак було визнано придатним для озброєння ВПС. Перші 12 винищувачів надійшли до 15-ї Брянської авіаційної бригади у серпні 1929. Всього до 1931 було збудовано 399 І-3. Ці літаки до початку 1933 були основними в радянських ВПС. Базувалися І-3 наступним чином: 34 літака під Москвою, 117 в Білорусі та 37 в Україні. Наприкінці 1934 І-3 знято з озброєння.
У-2
У 1927, на заміну У-1, Полікарповим створено безпечний літак початкового навчання У-2 — «Навчальний-другий». Згодом він отримав всесвітнє визнання: У-2, разом з декількома іншими радянськими літаками, у 1928 вперше експонувався на 3-й Міжнародній авіаційній виставці в Берліні.
В ході поточного виробництва У-2 безперервно удосконалювався. Перші серійні У-2 почали надходити в навчальні школи в 1930. Протягом багатьох років У-2 були єдиними машинами початкового навчання в льотних школах та аероклубах ОСОАВИАХИМу. На ньому пройшли підготовку близько 100 тисяч льотчиків, яки вчилися пілотувати у 30-х — 50-х роках. Біплан активно використовувався як розвідувальний, зв’язковий та нічний бомбардувальник у період німецько-радянської війни.
Один з наймасовіших літаків у світі. За час експлуатації, з 1929 до початку 1960-х, було виготовлено близько 40 тисяч літаків різних модифікацій.
Починаючи з 1927 розробка одномісних винищувачів в Радянському Союзі приймає масштабний характер. З досвіду попередніх років, одночасно проектується декілька типів винищувачів різної конструкції та компонувань. Основними літаками винищувальної авіації ВПС РСЧА в ті роки були полікарповскі І-5, І-15, І-16, І-153 «Чайка». Наприкінці 30-х років Полікарповим створено нові винищувачі, що мали прийти на заміну потроху старіючим І-16 та І-153, але не з вини конструктора ці проекти вчасно не втілилися у серійні бойові літаки. Звели доля по іншому, радянські ВПС зустріли б Люфтваффе на винищувачах переважаючих Me-109 за більшістю параметрів. Тим не менш, І-16 воював дуже непогано і виніс на собі основний тягар повітряних боїв початкового періоду війни.
І-5
Розроблений у «шарашці» винищувач І-5, перебував на озброєнні до 1939. Невелика кількість машин брала участь у бойових діях на початковому етапі німецько-радянської війни, пізніше вцілілі літаки було передано до навчальних частин.
І-15, І-16, І-153 «Чайка»
У 1930-х Полікарповим були створені винищувачі І-15, І-16, І-153 «Чайка», що склали основу радянської винищувальної авіації напередодні та початку Другої світової війни. На літаках вперше в СРСР запроваджено клеєний зі шпону фюзеляж типу «монокок», шасі, що прибираються та інші винаходи.
Розуміючи, що І-16 та І-153 «Чайка», за великим рахунком, літаки 30-х років, з 1936 Полікарпов наполегливо працював над їх вдосконаленням. З другої половини цього року з’являється перша модифікація І-16 — тип 5, та продовжується до 1940 (тип 29). Головними відмінностями були: марки моторів та озброєння, зміни в конструкції планера, шасі та обладнання літака (керування, приціли, маслорадіатори, бомботримачі тощо). Починаючи з типу 17 (також і на типі 10), стали встановлювати лижі, що прибираються в польоті.
І-180
У 1938 КБ Полікарпова, як розвиток ідеї та вдосконалення винищувача І-16, створює новий літак — низькоплан І-180. Це був одномоторний поршневий винищувач-моноплан, з новою силовою установкою, який показав гарні льотні дані та високу швидкість. Однак запуску в серію завадили катастрофи при випробуваннях перших двох прототипів та інтриги конкурентів. Випуск припинено в 1940. Всього випущено 3 дослідних та 10 серійних екземплярів.
І-185
Попри те, що Полікарпов залишився без багатьох досвідчених кадрів, власних приміщень та виробничої бази, він енергійно взявся за створення І-185 (проект «62»). До 10 березня 1940 були зроблені робочі креслення. Для реалізації замисленого потрібен був двигун, значно потужніший, ніж існувавший М-88. Перший варіант И-185 спроектували під створений у Запорізькому КБ авіадвигун М-90, потужністю 1750 к.с. (доведеної у 1942 до 2080 к.с.). Але отримання працездатного М-90 затягувалося і наприкінці травня 1940 А. І. Шахурін дав вказівку про встановлення на І-185 двигуна М-71. Надходження М-71 також затримувалося і 9 листопада 1940 Шахурін наказав встановити на І-185 двигун М-81. Але й М-81 поступив до ОКБ з великим запізненням — 7 грудня 1940, до того ж з дефектним валом.
11 січня 1941 літак піднявся у повітря. І-185 із двигуном повітряного охолодження — перший радянський винищувач за технічними вимогами початку 40-х років. Усього виконали 16 польотів, під час яких з’ясувалося, що двигун трясе. Заміряти максимальну швидкість літака вдалося тільки у землі. Вона виявилася рівною 495 км/г, тобто була близька до розрахункової — 500 км/г. Характеристики стійкості і керованості, пілотажні і злітно-посадочні властивості були високими.
У 1942 літак пройшов державні та військові випробування на Калінінському фронті. Перший бойовий виліт І-185 відбувся 9 грудня 1942, останній — 12 січня 1943. За оцінкою НДІ ВПС літак перевершував всі радянські та німецькі серійні винищувачі того часу. Проте, запуску літака у серійне виробництво завадили, як протидія з боку О. С. Яковлева, так і недоведеність двигуна М-71, катастрофа в якій загинув льотчик-випробувач Степанчонок та відсутність заводу-виробника. У 1943 за створення І-185 Полікарпов був нагороджений Сталінською премію I ступеня. Цікаво, що Олександр Яковлєв у своїй книзі «Ціль життя» (рос. «Цель жизни»), жодного разу не згадує про цей літак.
Внаслідок припинення робіт з І-185, ВПС, навіть до кінця війни, так і не отримали винищувач, що його перевершував. Найкращий радянський винищувач Ла-7, випуск якого почався в середині 1944, за льотними даними, крім дальності польоту, тільки наближався до І-185[10]. Як показав час, І-185 за своїми параметрами відповідав вимогам до поршневих винищувачів за стандартами кінця війни.
І-190 та І-195
Паралельно зі швидкісним І-180 Полікарпов продовжив і лінію маневрених біпланів — І-190, І-195. Напередодні війни, серед військових існувала думка, що на додаток до швидкісного винищувача потрібно мати і суто маневрений. Цими міркуваннями пояснюється розробка ОКБ Полікарпова в 1939, паралельно з І-180 та І-185, проектів полуторапланів І-190 та І-195.
І-200
Під час перебування у Німеччині, новоствореному КБ Мікояна було передано розроблений Полікарповим ескізний проект нового швидкісного винищувача І-200 (проект «61»), майбутнього МіГ-1, який він направив в Наркомат авіаційної промисловості на затвердження перед своїм відрядженням. Заради справедливості варто зазначити, що за розробку І-200 у 1941 Полікарпову була присуджена Сталінська премія.
У 1938—1944 Полікарпов сконструював низьку дослідних військових літаків: ТИС (важкий винищувач супроводження), ВИТ-1 та ВИТ-2 (повітряний винищувач танків), СПБ (швидкісний пікіруючий бомбардувальник), НБ (нічний бомбардувальник) та інші. З 1943 та до кінця життя Полікарпов працював над проектом ракетного винищувача-перехоплювача короткочасної дії (8-14 хв. польоту) «Малютка» та крилатих ракет.
Захворівши на рак шлунка, після стрімкого погіршення стану здоров’я, Микола Миколайович Полікарпов 30 липня 1944 помер на 52-му році життя. Поховано на Новодівочому кладовищі у Москві (перша ділянка).